У Глухові через коронавірус розбіглися актори народного театру

Народний театр «Пілігрим» не святкує 30-річчя свого заснування.

Три десятиліття підряд глухівчани з нетерпінням чекали на нові прем’єри місцевого театру. Бо знали, що це завжди буде щось цікаве та незвичайне. Спектаклі «Пілігриму» збирали під дахом районного будинку культури сотні глядачів. Театр виростив уже декілька поколінь акторів-аматорів і отримав заслужене визнання не тільки в місті, а й за його межами. Свій тридцятий ювілей глухівський «Пілігрим» планував відзначити яскравими творчими подіями та прем’єрою ще навесні. Проте обмеження через пандемію внесли свої корективи.

Але нагадати публіці про ювілей карантин не завадив! Про те, як і коли у Глухові зародилося театральне мистецтво та чим живе аматорський «Пілігрим» сьогодні – у розмові з його керівником Іриною Ільясовою.

  – Ірино Юріївно, кажуть, що у Глухові сильне театральне коріння?

– Так. Театральне та музичне життя тут розпочалося з часів гетьманства Кирила Розумовського. Довгий час він був при царському дворі в Петербурзі і звик до банкетів і розваг. Відтак і в його глухівському палаці окреме приміщення відвели для вистав. І перший постійно діючий Український театр створили саме у Глухові. Він був своєрідним видовищним закладом, де поруч уживалися різні жанри: співав хор, виступали солісти, грав інструментальний оркестр, читались уривки з літературних творів, виконувались фрагменти з балетів тощо. На сцені театру ставилися твори Есхіла, Шекспіра, Мольєра, п’єси вітчизняних авторів, балети «Венера та Адоніс», «Алоїза». Декорації для вистав готував видатний український художник Григорій Стеценко.

Знаменита у Глухові родина Миклашевських також залишила свій слід в історії розвитку театрального мистецтва. Саме в будинку бунчукового товариша Степана Миклашевського в 1730 році починає діяти перша в історії України аматорська трупа.

Під час Другої світової війни німецькі окупанти за допомогою театру намагалися створити в місті ілюзію миру. Тож наказали ставити спектаклі, глядачі ходили на вистави. Але актори театру займались активною пiдпiльною діяльністю, мали зв’язок з партизанами. У них була можливість ходити містом після комендантської години. Молодіжну групу розстріляли…

Узагалі, з історією театру у Глухові пов’язані десятки імен. Щодо тих людей, яких можна вважати сучасниками, слід згадати Ніну Порфирівну Гузей та Марію Григорівну Ільясову, якi свого часу керували театральним колективом у РБК.

– А з чого почався сучасний театр «Пілігрим»?

– Свою діяльність «Пілігрим», який тоді був ще просто дитячо-юнацьким драматичним колективом, розпочав у 1990 році з успішної прем’єри одноактних «Зірки над дахом» та «Жартівниці». Згодом на обласному фестивалі «Театральна весна» виставу глухівчан «Сестра моя Русалочка» (за п’єсою Л. Разумовської) досить високо оцінило журі на чолі з заслуженою артисткою України Олександрою Сокіл. Тоді колективу і присвоїли звання «народного».

Потім були перемоги на інших конкурсах та фестивалях, відзнаки та гран-прі, прийшло визнання публіки, аншлаги та виходи на біс.

– Серед людей, які причетні до розвитку театру у Глухові, згадали Марію Ільясову. Це ваша мама. Ви продовжуєте її справу – керуєте народним театром…

– Так. Я виросла на сцені – у мами на роботі. Перейняла її досвід, бачила, на чому побудована робота театру, як працюють актори. Після закінчення Сумського училища культури в 1990 році прийшла працювати в рідний РБК керівником дитячо-юнацького театрального колективу (пізніше закінчила Харкiвський державний інститут культури). Набрала талановиту молодь. Але з часом «Пілігрим» подорослішав – зараз у ньому грають і дорослі. Я рада, що багато наших акторів не залишають театр уже по 20-30 років. Це, наприклад, Оксана Хіманова (у нас вже грає і її син), Оксана Бородіна, Валерій Колоусов.

– На яких принципах ви будуєте роботу театру?

– У нашому театрі найважливіше – традиції і згуртований колектив.

– А хто може долучатися до вашого колективу?

– Прийти і спробувати себе в мистецтві може будь-хто, а от хто залишиться – покаже час. Ми приймаємо усіх охочих. Проте у процесі стає зрозуміло – хто гратиме в масовці, а найдовшою реплікою буде сказати: «Кушать подано!», а хто доросте до головних ролей. Усіх, хто хоче долучитися до театру, спробувати свої здібності та талант, ми завжди чекаємо на другому поверсі районного будинку культури.

– Чи є сьогодні в театру підтримка?

– Так. Місцева влада і відділ культури підтримують нас. Коли звертаємося з проханнями про допомогу, ніколи не відмовляють. Саме завдяки цьому ми постійно оновлюємо декорації, костюми тощо.

– Як театр відзначатиме свій ювілейний рік?

– Карантин вніс у нашу роботу свої корективи. Звісно, що негативні. Два місяці не працювали зовсім, не зустрічалися і не репетирували.
У нас є багато планів та напрацювань, але все відкладено до закінчення пандемії. За час карантину багато наших акторів закінчили вузи і роз’їхались в інші міста…

Дуже сподіваємося, що скоро зможемо поновити нашу роботу. Будемо намагатись працювати і у вiдеоформаті. У глухівчан є попит на прекрасне, їм не вистачає мистецьких заходів, а ми дуже скучили за нашою публікою!

nedelya.info

Алёнка Ткаченко

Share

Добавить комментарий

Наш сайт использует файлы cookies, чтобы улучшить работу и повысить эффективность сайта. Продолжая работу с сайтом, вы соглашаетесь с использованием нами cookies и политикой конфиденциальности.

Принять